публікація

На початку січня 2012 року ми з Кахою Бендукідзе (1956-2014) зустрілися на конференції, присвяченій 20-річчю початку гайдарівських реформ. До цього часу в пам'яті стоїть картинка: ми з Кахою та Андерсом Ослундом ідемо по похмурому Лаксенбургу, починається сніг, а розмова вертиться довкола переваг і недоліків лідерів української опозиції.

Зустріч в Австрії я використав для того, щоб запросити Бендукідзе виступити в Києві перед читачами Forbes. Він з радістю погодився, і після невеликих пригод 17 травня 2012 року вийшов на сцену київського клубу Leo.

Нижче – тези з того виступу.

ВОЛОДИМИР ФЕДОРИН: Ми розпочинаємо п'яте засідання клубу Forbes. Я пишаюся тим, що до нас на засідання прийшов Каха Бендукідзе. В запрошеннях його названо "архітектором грузинських економічних реформ". Це, на мій погляд, досить незграбний, не найкрасивіший і, можливо, не найточніший вираз - але який вже є. Це людина, з ім'ям якої пов'язана історія успіху країни в Закавказзі, країни, яка в нульові роки стала чемпіоном і пострадянського простору, і Європи за темпами проведення економічних реформ.

Що було їх стержнем? Надіюся, що про це нам розповість Каха Автанділович.

КАХА БЕНДУКІДЗЕ: Для того щоб економіка розвивалась, потрібні реформи, які дають дорогу приватній ініціативі, свободі кожної людини приймати рішення самостійно - купувати, продавати, створювати бізнес, наймати людей, платити зарплатню, не платити зарплатню, брати ризики на себе.

Така економічна політика відповідає тому, що описано у Вашингтонському консенсусі Міжнародного валютного фонду і Всесвітнього банку. Вона дуже корисна для бізнесу, є багато прикладів, коли максимальна передача засобів виробництва в приватні руки, максимальне звільнення, низькі податки, слабке регулювання, мало бюрократії приводили до прекрасного результату. Найяскравіший приклад - це, безумовно, Сінгапур. Країна, яка сьогодні заможніша за Сполучені Штати Америки, а 40 років тому була напівзруйнованими казармами британської армії, яка пішла звідти. І це все було оточено болотами. А сьогодні Сінгапур істотно, на 20 з гаком відсотків багатше Сполучених Штатів. Це не мало. І на відміну від всіх розвинених країн, ця країна іноді зростає темпом на 12% в рік.

Багатше Америки на 20%, і зростає при цьому на 9-12% в рік. І є приклади багатьох інших країн - Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Японії в п'ятдесятих роках.

І ось такі реформи - коли низька кількість податків, максимальна простота ведення бізнесу, максимальна простота регулювання і так далі - це умова для становлення сучасних націй з пострадянських тупикових етносів.

Ось восьмигодинний робочий день. Можна сперечатися - добре, погано, дурниця, не дурниця, але для західної людини восьмигодинний робочий день - це те, чого вони домоглися шляхом боротьби. Вона знає, що її прадід ходив на демонстрацію і домігся того, що у них восьмигодинний робочий день.

Звідки взявся восьмигодинний робочий день у наших з вами країнах? Є якась постанова РНК від 29-го року, але це ж не може бути джерелом. Джерелом є воля народу. І якщо ми хочемо бути зрілими суспільствами, то нам необхідно не отримати як манну небесну наші правила життя, а необхідно їх домагатися самим.

ВОЛОДИМИР ФЕДОРИН: Ви сказали, що по суті пострадянським країнам потрібно реконструювати себе - заново будуючи себе, заново будуючи націю, даючи людям самостійність. Але люди, з якими доводиться мати справу політикам, - це просто радянські люди (чи пострадянські?) з усіма їх упередженнями, з усіма їх уявленнями, що держава повинна те, це, п'яте, десяте, двадцяте.

От як давати самостійність людям, які настільки пройняті цим патерналізмом?

КАХА БЕНДУКІДЗЕ: Якось потрібно, тому що інакше не получиться.

Мої уявлення виходять не тільки з того, що потрібно, але і з того, чого не потрібно робити. Як це само собою раптом стане добре? Так, економіка так влаштована, що вона буде потрохи зростати. 3-4%, але я думаю, що в середньому вона буде зростати на 5%, тому що низька база, ефект Солоу, плюс країна багата на деякі ресурси, у тому числі людські, хороше розміщення - і ось вона буде рости - настільки, наскільки росте світова економіка.

Вона буде рости з середньою швидкістю світової економіки, тобто, зі швидкістю більшою, ніж Європа, ну і там - це ж арифметика - Європа буде рости зі швидкістю 1,5%, Україна - 3,5%, значить, колись вона її дожене.

Навіть можна сказати коли. Через 50 років. Але це такий довгий шлях. Дуже болісний.

Повну версію статті можна знайти тут.