проект

У боях 2014–2016 років український народ відстояв свою свободу й незалежність. Завдяки рішенням, що запізнилися на багато років, і підтримці США та Європи уряду вдалося закласти основи макроекономічної стабільності. Після глибокого спаду економіка демонструє слабкі ознаки пожвавлення.

Цього, проте, недостатньо для виходу країни з трансформаційної кризи. Політичний капітал лідерів, які прийшли до влади після революції, близький до вичерпання, реформи буксують. Хитка рівновага, яку підтримують бенефіціари status quo, загрожує новими серйозними потрясіннями.

Головне завдання чергового етапу української історії – вийти на траєкторію швидкого та сталого економічного зростання. Автори «Плану для України» упевнені, що воно може бути вирішене лише за допомогою швидких і глибоких реформ у всіх сферах життя.

Ми виходимо з того, що програма цивілізаційного прориву повинна створюватися понад наявними політичними обмеженнями. Тільки так може бути розчищений простір для серйозної дискусії про майбутнє країни. Комплексна програма радикальних реформ має бути націлена не на латання дірок у чинній системі, а на створення цілком нового набору правил гри, які зберуть наново українську державу й вивільнять ініціативу громадян. У цьому ключова відмінність «Плану для України» від інших маніфестів, програм і планів дій, нестачі в яких наша країна не відчуває.

Ключова вимога до нового порядку денного – він повинен створювати передумови для економічного буму. Економічне зростання на рівні 7–8% на рік дозволить подолати дисбаланси, які накопичувалися десятиліттями, очистити соціальну атмосферу від застійного духу бідності та нерівності можливостей, гарантувати обороноздатність України.

Щоб досягти успіху, реформи необхідно проводити в інтересах переважної більшості громадян. Суть таких реформ – передання якомога більшої влади зверху до низу: від чиновників – людям та компаніям, від державних установ – безособовому порядку ринкових сил. Це не означає, що реформатори повинні брехати або обходити гострі кути. «План для України» передбачає кардинальні перетворення в системі охорони здоров’я та вищої освіти, у сфері пенсійного забезпечення й науки. Вони можуть бути болючими, але ми впевнені, що в горизонті трьох-п’яти років громадяни, які стикнулися з необхідністю змінити свій стиль життя, отримають винагороду у вигляді нових можливостей, які відкриються перед ними в Україні – найдинамічнішій економіці Європи та одній з найдинамічніших економік світу.

«План дій» складається з трьох блоків. Блок «Правова держава і
безпека» описує заходи з очищення судової та правоохоронної системи від несправедливості й корупції, а також окреслює стратегію форсованого переходу українського сектору оборони та безпеки на стандарти НАТО. Все це – ключові функції держави, і завдання реформаторів у цих сферах – вивести з гри корисливі інтереси, які йдуть врозріз із суспільним благом. Приватизація – в економіці, але націоналізація (або ренаціоналізація) у тих сферах, де завдання держави – підтримувати непорушність правового порядку й територіальну цілісність.

Блок «Економічний розвиток» описує логіку структурних реформ, які протягом 25 років української незалежності так і не були доведені до кінця. Чесна, орієнтована на звільнення від боргового тягаря та зниження податкового навантаження на приватний сектор фіскальна політика, радикальна реформа податкової та митної системи, аграрна реформа й дебюрократизація повинні кардинально змінити діловий клімат, переорієнтувати громадян і компанії на розвиток, а не на виживання.

Блок «Сучасна держава» присвячений модернізації публічної та соціальної сфери. Україна – не єдина країна, яка стикнулася з кризою «соціальної держави». Щоб успішно відповісти на глобальний виклик, потрібні по-справжньому інноваційні рішення. Створення конкурентного середовища в охороні здоров’я і вищій освіті, відновлення престижу та цінності наукового знання, посилення соціальної захищеності тих, хто не може подбати про себе самостійно, – ось неповний перелік рішень, які пропонуються авторами «Плану».

Останніми десятиріччями Україна являла собою «антиприклад» – або приклад того, як не потрібно проводити реформи. Повільність, схильність до самовбивчих компромісів, відмова від рішучих дій призвели до того, що країна застрягла в ілюзорному світі «напівреформ», де, як риба у воді, почувають себе лише олігархи та політики, які їм прислуговують.

«План для України» відкидає можливість компромісу з корупціонерами та групами, що паразитують на слабкості держави. Тим не менш це програма громадянського миру, а не «нескінченного переділу».

Перед початком роботи ми сформулювали принципи, якими мають керуватися автори, окреслюючи множину пропонованих рішень. Ось ці принципи.

1 За інших рівних умов перевага надається «приватним», а не «державним» рішенням. Україна, яка перерозподіляє через бюджет більшу частку національного доходу, ніж Німеччина, занадто бідна, щоб дозволити собі таку велику державу. У нас немає ні глибоко вкоріненої культури стримувань та противаг, ні ресурсів на громадянський моніторинг політичних і публічних фінансів. Наша держава незадовільно виконує свої ключові функції (захист права, безпека, оборона), при тому що всі її функції, по суті, приватизовані. Україні потрібна ренаціоналізація ключових функцій та максимально глибоке дерегулювання, коли мова йде про неключові функції. Інакше ми ніколи не доб’ємося прозорості та підзвітності.

2 У ситуації невизначеності обираємо варіанти реформ, які створюють більше свободи для громадян. Ми повинні деполітизувати прийняття економічних рішень, звільнити громадян і компанії від постійного очікування підступу з боку держави.

3 Всеосяжна лібералізація – усе, що не заборонено, дозволено. Найефективніша підтримка, яку держава може надати бізнесу, – ліквідація бар’єрів. На першому етапі – регуляторна Хіросіма з усуненням не лише шкідливого регулювання, але й органів-паразитів (хороший приклад – архітектурний нагляд), на другому – максимально високі бар’єри для тих, хто бажає заробити на новому регулюванні.

4 При виборі між швидкими й поетапними реформами перевага надається першим. Швидкі реформи не дають схаменутися корупціонерам і ворогам реформ, будь-яка поетапна реформа містить у собі зачатки власного провалу.

5 Нульова терпимість до корупції.
Корупція сьогодні – основний інструмент державного управління. Необхідно підвести риску, оголосивши податкову та майнову амністії (вони не поширюватимуться на осіб, які вчинили насильницькі або корупційні злочини). Тих, хто виявить бажання перевірити нову Україну на міцність, ласкаво просимо за грати.

6 Імпорт інститутів з розвинутих країн – найкоротший шлях до успіху.
Навіщо винаходити велосипед? Скористаймося тим, що придумали та запровадили більш успішні країни. Мова йде про прийняття фармацевтичних та будівельних стандартів, прямий доступ на наш ринок філій банків і фінансових компаній – суб’єктів пруденційного нагляду в країнах ОЕСР, виведення фінальної судової інстанції з комерційних спорів у чесну іноземну юрисдикцію, визнання дипломів і вчених звань розвинутих країн.

7 Цифрова держава – максимальне використання ІТ-рішень.
Завдяки ІТ-революції в деяких сферах Україна може «перестрибнути» з останніх позицій у світі на перші.